Аксьоненко Олег Олександрович («Аксьон»)

Аксьоненко Олег Олександрович

Дата та місце народження: 14 липня 1994 р., м. Луганськ.

Дата та місце загибелі: 20 серпня 2014 р. (помер від поранень).

Звання: Молодший сержант міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення ''Азов'' ГУ МВС України в Київській області.

Обставини загибелі: Помер 20 серпня 2014 р. близька 21.00 у лікарні м. Старобешеве від поранень отриманих від розриву гранати в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Групу бійців, в якій перебував Олег, вороги закидали гранатами, перша з яких впала недалеко від Андрія Снітко, який не роздумуючи накрив її своїм тілом, але товаришів — врятував. Під час розриву гранати Олег отримав важке поранення ока і помер у лікарні м. Старобешеве.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Місце поховання: м. Київ, Байкове кладовище.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 4, місце 3.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Знали Олежку особисто. Познайомились на Майдані.
Не можемо прийти до тями з тих пір, як загинув..
Синок, спочивай з миром. Пробач, що загинув за нас таким молодим..
Родина Крикуненко.

Олег був активним учасником руху вболівальників-"фанатів" луганського футбольного клубу "Зоря", у якому був відомий за призвіськом "Аксьон", яке стало його позивним, коли він добровольцем вступив до лав БПСМОП "Азов".

Ірина Оріонова: "З ним ми знайомі ще з футбольного двіжу. Людина посмішка, людина чудак,людина кіпіш. Особливо відзначилися дні нашого спілкування. Дні футболу, як ми їхали на виїзд, як йшли на марш а по попали по дорозі на антімайдан. Різне траплялося. Пам'ятаю цей день , не наче як сьогодні було. Тоді у той день грав " Металіст - Шахтар" перед футболом ми пішли на "Євромайдан" що біля пам'ятника Шевченка у центрі Харкова. Ми побули у центрі, позгадували, посміялися,прогулялися, подивилися на час і нам вже треба йти на марш. Хода тоді була від пам'ятника "Слава Україні" що знаходиться на Історичному музеї, тоді там збиралися Ультрас Металіста та Шахтаря,прийшли і просто звичайні люди. Ми дійшли до театру і тут Олег каже " Давайте підем іншим шляхом" і ми пішли іншим шляхом, тільки звертаємо і тут антімайдан а на нас одягнені шарфи жовто-блакитні металіста, ленти, у кого що було. Як ми його запихали це, як проходили їх, як в мене шарф трошки випав його намагалися закрити драбинкою дурнів, тоді було весело так що... Пам'ятаю їхали на футбол у Запоріжжя, ми з подругою пішли у інший вагон де було тихенько і тут приходить Олег, присів поруч, почали розмовляти, згадувати усе що у пам'яті. Тоді він сказав: Я тільки повернувся сьогодні з передової а через три дні знову їду. Тоді на ньому була футболка " Ультрас Зорі" і тоді він сказав " Це єдине що залишилося у мене з дому" і ці слова мене ніколи не покидали. І тоді я також уявити собі не могла що це буде останній потяг на якому ми будемо їхати разом. Вічна пам'ять тобі Олеже !!!"