Логвиненко Василь Васильович ("Бабай")

Логвиненко Василь Васильович

Дата та місце народження: 16 листопада 1978 р., с. Криничувате, Нікопольський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 29-го серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на перехресті доріг з с. Побєда до с. Новокатеринівка поруч зі ставком. Загинув разом з значною частиною бійців 93-ї механізованої бригади, які доки що не опізнані (не ідентифіковані). Був ексгумований пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") 11-го вересня 2014 р. Впізнаний за експертизою ДНК.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишились дружина та двоє дітей.

Місце поховання: м. Нікополь, Дніпропетровська область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 7, місце 33.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

від дружини від Володимира Чайкіна від друзів Ти в моєму серці!
Марина Ковальова

Бойцы 1 МБ 93ОМБр
Ему было 37-мь…. теперь ему всегда будет 37. Смелый, молодой, красивый парень…. Он считал долгом воевать за свою землю. Именно такие добровольцами уходят на фронт и отдают свою жизнь, именно благодаря таким как Вася, эту войну удалось остановить…

Ребята вспоминали: Был случай, когда в Многополье, во время обстрела загорелось два дома и сарай, в котором на тот момент ещё оставались две козы, для тех жителей которые остались это очень много. Те люди которые там жили спрятались от обстрела в подвал, а Василий и еще два бойца под обстрелом гасили пожар, спасли дома и сарай с животными. Сам сирота, он опекал свою Марину, а когда во второй раз засобирался на фронт (в конце июля после ротации личному составу 1МБ дали 10 суток отпуска), они расписались. Его вместе с батальоном отправили под Иловайск.…

Вечером, около 20:00 28 августа, ненадолго появилась связь и Марина успела сказать, что ждет двойню. Ребята вспоминают, что таким растерянным и одновременно счастливым его не помнят. Вася и его Марина 12 лет мечтали о детях, даже думали об усыновлении сразу после того, как закончится война, но судьба распорядилась по-другому….. а утром 29 августа Василий погиб.

Настали новые заботы и переживания, ведь у Марины под сердцем билось еще два сердечка. Началась новая борьба, борьба за жизни деток. Родные и друзья боялись, что Марина решит прервать беременность: постоянные переживания, хождения по врачам, разговоры и новости из Иловайска и вера в то, что Вася в плену… Было даже, что кто-то из освобожденных сообщил, что по приметам видел Василия в плену.

Василий считался пропавшим без вести с 29 августа прошлого года. И только благодаря своим родившимся деткам героя смогли опознать. С помощью волонтеров которые провели ДНК-тест Васю нашли в общей могиле на Днепропетровщине под номером 7073, и в начале июля 2014г. его перезахоронили в родном Никополе. В этом мире остались две его кровиночки: мальчик Мирослав и девочка Соломия, маленькие копии мамы и папы, той счастливой семьи, которой не суждено быть вместе.

2 вересня 2021 року на фасаді Нікопольської ЗОШ № 5 відкрито меморіальну дошку.