Володимир Валерійович Лук?янченко народився 12 липня 1964 року у місті Красному Лучі (з 2016 року – Хрустальний)
Луганської області. 1981 році закінчив місцеву середню школу. У 1982–1985 роках проходив строкову військову службу у лавах Військово-Морського Флоту СРСР. Служив у
частині берегових ракетно-артилерійських військ Балтійського флоту, дислокованій у селищі міського типу Донському Свєтлогорського району Калінінградської області РРФСР.
1991 році закінчив 2-й лікувальний факультет Донецького державного медичного інституту імені М. Горького (нині – Донецький національний медичний університет імені М.
Горького). Після закінчення вищого медичного закладу молодому фахівцю було присвоєно звання «лейтенант медичної служби».
Мешкав у Донецьку, працював у різних медичних закладах міста. Захоплювався риболовлею та футболом, відвідував всі домашні матчі улюбленого «Шахтаря». Коли у місті
почалися заворушення, лікар не приховував своєї проукраїнської позиції.
З літа 2014 року, ставши до лав резервистів Національної гвардії України, брав участь в антитерористичній операції на сході України, отримавши бойовий позивний
«Терапевт». Брав участь у звільненні кількох населених пунктів Донбасу, рятуючи життя пораненим побратимам та цивільним особам. У серпні 2014 року в числі інших
бійців батальйону НГУ «Донбас» зайшов у Іловайськ, 29 серпня 2014 року лейтенант медичної служби резерву Лук‘янченко виходив з «Іловайського котла» через так званий
гуманітарний коридор. Дивом вижив, коли підрозділи російської регулярної армії розстріляли колону українських військ. Разом з іншими вцілими військовослужбовцями
дістався села Червоносільського.
Цитата з доповіді комісара ООН про події в Іловайську: «30 серпня декілька десятків поранених українських добровольців, переважно з добровольчого батальйону «Донбас»,
опинилися в селі Червоносільському після того, як бійці батальйону пішли, вирішивши або прорватися, або здатися. З пораненими були декілька фельдшерів з батальйону
«Донбас» та неозброєний лікар. Ті, хто вижив, повідомили, що в цей день до Червоносільського прибула вантажівка. Командир загону, якого підлеглі називали полковником,
наказав пораненим українським добровольцям та медикам сісти у вантажівку і додав: «Ми не воюємо з лікарями». У якийсь момент фельдшери помітили, що лікар зник. Як
повідомляється, він залишився в Червоносільському. Кілька днів потому озброєні чоловіки увірвалися до будинку, де він переховувався, вивели на подвір'я, побили, а
потім поїхали, забравши його з собою. Після цього його більше не бачили, незважаючи на значні зусилля його родичів встановити його місцезнаходження». Згаданим у
доповіді лікарем був лікарем Володимир Валерійович Лук?янченко.
Як зауважує родина «Терапевта», його мобільний телефон був увімкнений до 6 вересня, проте спроби зв’язатися з його власником були марні. Жодних, бодай найменших,
повідомлень про місце його перебування більше не надходило.
23 вересня 2016 року рішенням Солом’янського районного суду міста Києва В. В. Лук’янченка визнано померлим.
