Подолянчук Євгеній Петрович («Жека»)

Подолянчук Євгеній Петрович

Дата та місце народження: 4 липня 1991 р., м. Черкаси.

Дата та місце загибелі: 14 вересня 2014 р., Донецький аеропорт.

Звання: Капітан (посмертно).

Посада: Командир групи.

Підрозділ: 3-й окремий полк спеціального призначення.

Обставини загибелі: При обороні аеропорту Донецька 14 вересня 2014 р. отримав осколкове поранення в голову під час обстрілу російськими бойовиками, помер по дорозі в лікарню. В цьому бою також загинув капітан О. Кулигін.

Військова операція: Оборона Донецького аеропорту.

Сімейний стан: Залишилась дружина.

Місце поховання: с. Крутьки, Чорнобаївський район, Черкаська область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 5, місце 25.

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня

Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Залізний Пластовий Хрест

Нагороджений Залізним Пластовим Хрестом (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 13 від 10 лютого 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком "Гідність та Честь" (посмертно).

від Тараса Грицевича
старшого викладача Академії сухопутних військ.
Вічна пам'ять. Дякую. Герої будуть вічно жити в наших серцях.
від Андрія

У 2012 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з дипломом з відзнакою та золотою медаллю за спеціальністю «Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення».

Юрий Бутусов: "Год назад... 14 сентября в бою в Донецком аэропорту пал смертью храбрых командир группы 3-го полка спецназ старший лейтенант Евгений Подолянчук. Ему навсегда будет 23 года. Один из самых отчаянных и компетентных командиров групп спецназа. Таких мало - которые выполняют приказ, умеют "выходить на точки", которые сами рвутся в бой, а не "косят", которые самостоятельно и критично мыслят. Сколько таких было в армии и во всей стране - 30, 40? На плечи этих молодых лейтенантов и капитанов легла огромная нагрузка, и многие из них отдали жизни, чтобы защитить Родину. Подолянчук воевал в аэропорту начиная с первого боя - 26 мая 2014-го. И воевал профессионально.

14 сентября у командира обороны Донецкого аэропорта полковника "Редута" было всего 12 кадровых спецназовцев - они были стержнем обороны. Женя был одним из тех, кто вел активные боевые действия. Он работал по специальности - постоянно ходил в разведку, в том числе в пригороды Донецка, на установку минных заграждений. Он был везде, в каждой горячей точке. Он бывал на всех позициях по всему периметру нашей обороны.

14 сентября был бой на позиции "Енот". Женя выехал на помощь - чтобы выставить мины на вероятных маршрутах движения танков противника. Мог и не ехать, конечно, но он знал, что там танк 93-й механизированной бригады "Адама" - майора Евгения Межевикина, 10 бойцов "Правого сектора", и взвод мобилизованной пехоты, из которой бойцами было не более 5 человек, а остальные пока солдатами стать не успели, и не понимали как вести себя в боевой обстановке. Женя был последним резервом, резервом, который сам пошел в бой, чтобы в тяжелейшей обстановке выручить боевых товарищей "Енот" отбил очередную атаку, и начался новый массированный артиллерийский налет. Наши начали отход из горящего здания, этот отход вызвался прикрывать старший лейтенант Подолянчук. Разрыв... Один из осколков сразил Женю - он скончался во время эвакуации.

Вечная память достойному воину и гражданину!

Друзья Жени сняли прекрасный фильм о Воине на годовщину его гибели - всем очень рекомендую...

А вот фрагмент - последнее интервью Евгения Подолянчука..."

Валерій Гавриленко: "Мав велику честь знати Женю особисто... як офіцер бачив в ньому елітного офіцера спецназу - майбутнє України. як член НСОУ "Пласт" - Женя був терплячим і щирим вихователем, гарним методистом-інструктором, що, на жаль, не бачила самозакохана пластова старшина... як людина Женя - просто справжній українець ХХІ століття...

2013 рік... ось він на 45 секунді відео.

Женя у відпустці... проводить ігри та виховує черкаських дітей... Свято Весни 2013 року... "

Сергей Калина: "Имел честь в тот день быть рядом с Евгением в бою.... Вечная память!!! Правосеков было не 5, а раза в два больше. Бой начался в 11 дня и длился до 7 вечера. С "Енота" вышли, когда второй этаж был полностью в огне. Тогда нас реально спас "Адам". Иначе не смогли бы выйти со здания и все бы сгорели или пришлось бы выходить под плотным огнём. Группа спецназа во главе с Женей показывали высокий уровень профессионализма и большого мужества! Когда мы вернулись в терминал, узнали, что Евгений погиб. Слава Герою!!"

Андрій Зелінський: "У селі Крутьки на Черкащині - тихо й спокійно. Саме тут серед зелених полів і лісів, далеко від розлогих магістралей і міського гамору, від стерильної метушні та жорстоких баталій невгамовних амбіцій, могила молодого офіцера ЗСУ Євгенія Подолянчука. Я так давно хотів сюди потрапити!!! Нарешті...

Коли стоїш під струнко вишикуваними соснами перед Женіною могилою, потрапляєш ніби в інший вимір дійсності - більш дійсний, глибший, який вимагає від тебе узгодження цілого твого життя з цією сакральною автентичністю. Женін погляд мені дуже добре запам'ятався іще з його першого року в військовій академії. Не зауважити його було неможливо: щирий, глибокий, світлий - як і його душа. Мати згадує, що їй було важко уявити свого "доброго" Женю на війні, а підлеглі кажуть, що кращого командира "не було і не буде". Людина-пригода, рух, енергія, відвага, воля, характер. Пластун. Серце і мозок військового колективу. Великий життєлюб, вірний син свого народу, справжній офіцер! Його мудрість і винахідливість врятували не одне життя в Донецькому аеропорті. Не встиг молодий командир врятувати лише себе...

Дбав про своїх і вмів це робити. Йшов першим, відпочивав останнім, любив те, що робив, і надихав тих, які йшли за ним, не шукаючи галасливого визнання, а спокійно й впевнено виконуючи те, що потрібно було виконати. Говорив те, що думав, і не дозволяв своїм вчинкам розходитися з його словами. Справжній!!! У 23 роки... Постояти перед Женіною могилою - це як сходити на Сповідь: поруч зі справжніми завжди хочеться бути справжнім! Коли повертаюся від могил Жені, Роми, Максима..., точно знаю, для чого маю жити далі. Дуже хочеться належати до команди справжніх - до кінця вірних! З ними завжди почуваюся як удома..."

На честь Євгенія Подолянчука названо вулиці у м. Черкаси (колишня назва «вулиця Нижня Комсомольска») та у м. Кіровограді (колишня назва «вулиця Костянтина Заслонова»).