Прокуратов Максим Борисович («Мега»)

Прокуратов Максим Борисович

Дата та місце народження: 30 липня 1977 р., м. Запоріжжя.

Дата та місце загибелі: 26 серпня 2014 р., м. Іловайськ, Донецька область (47°55'39.8"N 38°10'41.0"E).

Звання: Солдат резерву.

Посада: Старший водій.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ''Донбас''.

Обставини загибелі: Загинув 26 серпня 2014 р. під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками контрольно спостережного пункту, який розташовувався в середній школі № 14 міста Іловайськ (Донецька область). Разом з Максимом загинув Василь Савченко, Антон Хорольський та Максим Жеков. 31 серпня 2014 р., від поранень отриманих під час цього обстрілу, помер Андрій Савчук.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишились мати, три сестри та брат.

Місце поховання: м. Запоріжжя.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 2, місце 23.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Прокуратов Максим Борисович

Максим виріс у багатодітній родині, в чотирирічному віці втратив батька. Хоч як було складно хлопцю торувати життєвий шлях – на ньому чимало здобутків. Приміром, Максим став високопрофесійним водієм, у посвідченні якого були «відкриті» всі категорії.

Ще у квітні, прагнучи захищати рідне місто, він записався до запорізької «Самооборони», протягом майже двох місяців чергував на блокпосту на нікопольському напрямку. «Дуже спокійна, виважена, порядна людина…» – таким він запам’ятався друзям-«самооборонівцям». Потім, розуміючи, що доля країни вирішується не лише в Запоріжжі, Максим Борисович став до лав резервістів батальйону «Донбас», обійнявши посаду в автомобільному відділенні взводу матеріально-технічного забезпечення та отримавши позивний «Мега».

Під час запеклих боїв за Іловайськ унаслідок ворожих обстрілів у підрозділі вціліла лише одна вантажівка – солдата резерву Прокуратова. Протягом кількох днів на своєму «Уралі» безстрашний водій за кілька десятків кілометрів, прориваючись ґрунтовими шляхами під вогнем противника, доставляв на передову, для своїх однополчан, життєво необхідні вантажі: боєприпаси та харчування. І щоразу, коли він повертався до побратимів з чергового небезпечного рейсу, вони бачили на його обличчі життєрадісну усмішку, що свідчила про зневагу до ворога – мовляв, хоч як у нього стрілятимуть, він все одно зуміє проскочити!

На жаль, його везіння вичерпалося 26 серпня в Іловайську, вже коли замкнулося оточення навколо міста – життя Меги обірвав вибух ворожої міни… Менш ніж за місяць до того, 30 липня, Максим Борисович відзначив 37-річчя.

Земляки-«самооборонівці» зуміли розшукати його тіло в моргу міста Волновахи й повернути солдата додому. Його проводжали в останню путь від майданчика перед будівлею Запорізької облдержадміністрації, де розташовано штаб «Самооборони». Після траурного мітингу, у якому разом із рідними та близькими, друзями та бойовими побратимами взяли участь керівники області й міста, чимало простих городян, хоробрий воїн знайшов вічний спочинок на Правобережному кладовищі Запоріжжя.

18 травня 2016 року на будинку, в якому жив Максим, урочисто відкрито меморіальну дошку на його честь.