Зубков Іван Іванович ("Краб")

Зубков Іван Іванович

Дата та місце народження: 1 листопада 1973 р., м. Деражня, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 20 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Заступник командира роти з парашутно-десантної підготовки.

Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон).

Обставини загибелі: Зник безвісти 20 січня 2015 р. під час оборони аеропорту Донецька. Впізнаний за експертизою ДНК. Похований.

Військова операція: Оборона Донецького аеропорту.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина та дві доньки.

Місце поховання: м. Деражня, Хмельницька область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 1, місце 37.

Герой України

Указом Президента України № 318/2015 від 9 червня 2015 року, за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі , присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Рішенням дев’ятої сесії Хмельницької міської ради № 3 від 26 жовтня 2016 р. присвоєно звання "Почесний громадянин міста Хмельницького" (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 19 від 1 жовтня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

22 червня 2015 року рішенням Деражнянської міської ради Івану Івановичу Зубкову присвоєно звання "Почесний громадянин міста Деражні".

20 серпня 2015 року рішенням Летичівської селищної ради Івану Івановичу Зубкову присвоєно звання "Почесний громадянин смт Летичів".

26 жовтня 2016 року Рішенням дев’ятої сесії Хмельницької міської ради № 3 від 26 жовтня 2016 р. Івану Івановичу Зубкову присвоєно звання "Почесний громадянин міста Хмельницького".

Эти цветы возлагаю Герою! Герою, отдавшему жизнь за великий подвиг во имя Украиснкой земли! За детей, родных, за свободу и лучшее будущее! Каждый Герой оставляет нам свой молчаливый наказ! Лицо, глаза, улыбка и очень живой взгляд излучает тепло и надежду... Что все это не зря! "Слава Героям!" - Не просто слова... Слова омытые кровью, потом, землей, страданиями, слезами, смехом детей и светлыми днями, радостью и верой в лучшее! Память о тех, кого нет с нами, теперь будет вечной! Бессмертие - это тоже жизнь! В наших сердцах, мыслях, словах... Я низко кланяюсь тебе, Герой! Покойся с миром! Твой подвиг никогда не будет забыт! Ты навсегда живой! Вечная Слава Героям!
Светлана НОЗАДЗЕ, Россия
від Андрія Музики
Два дні до Паски, п'ятниця страсна,
Весна тоді буяла так прекрасно,
А в Україні уже рік ішла війна,
Вона синів найкращих забирала.
І мали б ми радіти і молитись,
Проміння сонця гріло ж так ласкаво,
І свято віри в чудо воскресіння
Неумолимо швидко наближалось.
Навколо пахло випічкой і святом,
Побілені, стояли всі бордюри,
Коти вже гріли вуса ....... й люди,
Щасливі прибирали все навкруги.
П'ятниця страсна, 15-го року,
Якою ж ти тоді була страшною,
І досі не приймає факт душа,
Що то була межа невороття.
Все навкруги здавалося насмішкой!
Як може бути день прекрасними і весняним,
Як може бути чудо воскресіння,
Коли вже стало достеменно,
Відомо, що тебе немає з нами.
Що ти не прийдеш, і не скажеш, я вернувся,
Не усміхнешся й не обнімеш всіх,
Що не задзвонить більше телефон,
Бо поза зоною навіки абонент.
Три місяці давали нам надію,
Три місяці - як віха цілого життя.
І в день, призначений для віри у спасіння,
Ми взнали точно, що тебе нема.
Війна, аеропорт, потоки крові й сліз,
Змінилось все, життя змінило русло.
І шкода свята, яке щастя більше не несе -
Шкода, що віру в чудо не вернути.
Але найбільше шкода, у краЇні,
Що третю весну зустрічає у війні,
Є люди, що вважають - то не їхнє,
Війни немає, мимо них вона пройде.

від сім'ї Стасюк
Героєм став.

Він був як сонце: світлим і гарячим,
Кипів життям та інших надихав.
Військовий фах і неспокійна вдача
І за життя ще "кіборгом" він став.

А серпень, перед тим був серпень.
Він їхав з дому за своїх на Схід.
За Україну - зболену нестерпно,
Що в землю кожен день кладе синів своїх.

"Там мої хлопці, там же мої хлопці!
Я офіцер! Не можу вдома буть.
Та ще й ці очі - доньок моїх очі!
За їхню долю воювати йду".

Був січень, бій, вогонь - небес не видно,
Смалкий осколок душу холодив.
А старший лейтенант тримався гідно,
Бо він же двічі "кіборг" - командир.

Але не вистояв. Упав донецький
Аеропорт. А з ним - захисники.
Іван Іванович... Синочку, де ти?
Нема й сліду. Лише одні страхи.

Може в полоні? Лиш би не загинув…
Іще живий! Ми просто не знайшли…
Шукають батько, мати і дружина
Шукають друзі - не знаходять всі.

Уже весна. Квітує квітом квітень.
Іван Зубков в Деражні. Люд стоїть.
Схиливши голови і сльози ніде діти,
А захисник наш у труні лежить.

Не знав своєї долі він, відважний,
Та лишиться у пам?яті людей.
В сорок один. В бою безстрашнім
Хоча загинув, та Героєм став.

Світлана Литвин.
Іванові Зубкову.

Ну що сказать - слова, напевно, зайві…
Віршів не треба і поем.
Тече сльоза у тишині печальній,
І біль застиг у горлі тягарем.

Стояли за свободу на Майдані,
Хотіли всі ми кращого життя.
Пліч-о-пліч ми, здавалось, нездоланні -
За Україну, світле майбуття!

Потім війна… Пішов у перші лави
На захист миру, на загин орді.
Та небо градом на ті плечі впало,
Землею вкрило мрії золоті…

Перемоги хотів, палаючи душею,
І ось удома ти… О, як душа болить!
І захід сонця за кривавою межею,
І погляд із полону сірих плит…

Немає слів… Ти знаєш, як нам важко…
І всі слова не вимовить журба…
Ми втратили героя, діти ж твої - батька.
А Україна все-таки жива.

Наталя Мондра.
від зведеного загону "ЗЕНІТ" та осообового складу учасників бойових дій 96 ЗРБр, колективів Київської обласної та Броваської філій Української асоціації інвалідів АТО

Іван Іванович Зубков народився 1 листопада 1973 року у місті Деражні Хмельницької області. До 1987 року навчався в середній школі № 2, 1991-го закінчив середню школу № 3 міста Деражні.

1991 року вступив до Львівського вищого військово-політичного ордена Червоної Зірки училища. Навчався у роті, що готувала фахівців для Військово-Морських Сил, після ліквідації цього підрозділу переведений до Київського вищого військово-морського училища, яке закінчив 1995 року.

У 1995-1998 роках проходив службу у 19-й ракетній Запорізькій Червонопрапорній орденів Суворова та Кутузова дивізії Збройних Сил України (нині – 19-а окрема ракетна бригада, військова частина 33874, м. Хмельницький).

1998 року звільнений у запас ЗСУ, деякий час працював комерційним директором одного із підприємств Хмельницького, потому був приватним підприємцем.

Взимку 2013 - 2014 рр. був активним учасником Революції гідності, перебував на столичному Майдані Незалежності.

У серпні 2014 року як доброволець призваний на військову службу за мобілізацією, служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗСУ (з осені 2014 року - 81-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ ЗСУ, військова частина польова пошта В1611, м. Костянтинівка Донецької області).

З листопада 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк». З 28 грудня 2014 року перебував удома, в Хмельницькому, у десятиденній відпустці після закінчення якої одразу повернувся в зону проведення АТО.

18 січня 2015 року брав участь у операції з деблокування підрозділів Збройних Сил України, які обороняли Донецький аеропорт. Впевненими діями та вмілим керівництвом підпорядкованого особового складу забезпечив прорив позицій терористів, що дозволило ввести до нового терміналу резервний підрозділ для підкріплення оборони.

Під час наступу російсько-терористичних угруповань на аеропорт, в результаті якого їм вдалося закріпитися у його частині, старший лейтенант Зубков організував контрнаступ та забезпечив відновлення контролю над новим терміналом і організував евакуацію поранених.

19 січня 2015 року в ході боїв за аеропорт дістав поранення в руку, але продовжував керувати обороною нового терміналу зі зброєю в руках.

20 січня 2015 року старший лейтенант Зубков, прикриваючи відхід підрозділу, загинув під завалами в результаті підриву російсько-терористичними угрупованнями другого поверху аеропорту, з того часу вважався зниклим безвісти. Лише у квітні 2015 року тіло Івана Зубкова було ідентифіковано завдяки експертизі ДНК. 30 квітня 2015 року похований на кладовищі міста Деражні Хмельницької області.

Розпорядженням Летичівської селищної ради від 6 січня 2016 року № 3 іменем Івана Зубкова названо вулицю у смт Летичів (колишня назва – «вулиця Фрунзе»).

В місті Деражні 1 вересня 2015 року на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №3 (вулиця Заводська, 2) та 1 березня 2016 року - на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №2 (вулиця Лесі Українки, 9), де навчався Герой України Іван Зубков, на його честь відкрито меморіальні дошки.

22 липня 2015 року рішенням Деражнянської районної ради в місті Деражня загальноосвітній школі №3 присвоєно ім‘я Героя України Івана Зубкова.

Указом Президента України №729/2015 від 30 грудня 2015 року 90-му окремому аеромобільному батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомібільних десантних військ Збройних Сил України присвоєно ім’я Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.

Рішенням сесії Деражнянської міської ради від 25 травня 2016 року іменем Івана Зубкова названо вулицю в місті Деражні Хмельницької області (колишня назва – «вулиця Інтернаціональна»).

В місті Києві на території Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (проспект Повітрофлотський, 28), встановлено стелу військовослужбовцям Збройних Сил України, яким присвоєно звання «Герой України», серед них ім’я Івана Зубкова.

У жовтні 2016 року Укрпошта продовжила випуск серії художніх маркованих конвертів під назвою «Героям Слава!», започаткований у грудні 2014 року до дня Збройних Сил України, разом з Міністерством оборони та Національною гвардією України. На одному із конвертів зображений Герой України, старший лейтенант Іван Зубков.