Кузьмін Дмитро Володимирович («Миротворець»)

Кузьмін Дмитро Володимирович

Дата та місце народження: 27 квітня 1974 р., м. Асбест, Свердловська область, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 10 липня 2014 р., с. Улянівка, Красноармійський район, Донецька область.

Звання: Сержант резерву.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ''Донбас''.

Обставини загибелі: Близько 15.00 під час виконання службово-бойового завдання в селі Улянівці Красноармійського району Донецької області натрапив на ворожу засідку та дістав смертельного вогнепального поранення.

Сімейний стан: Залишилась дружина та двоє синів.

Місце поховання: с. Гнідин, Бориспільський район, Київська область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 10, місце 26.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 619/2014 від 26 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки
від Берегової Наталії Ми завжди пам'ятаємо і ніколи не забудем.Дімка ми так називали в класі його був справедливим з дитинства. Ніколи не забудем ті голобі очі та щиру його посмішку!Він завжди в наших сердцях!
від однокласників Углуватської школи
від Сухініної Олени

Дмитро Володимирович народився у Свердловській області Росії, у п’ятирічному віці разом із родиною переїхав в Україну, на Черкащину. Батько Дмитра був художник. Після закінчення школи, також маючи хист та бажання продовжити батьківську справу, він вступив до Київського художнього училища. Після закінчення першого курсу 1992 р. був призваний на строкову військову службу, яку проходив у частинах Національної гвардії України, дислокованих у Донецьку. Зарекомендувавши себе якнайкраще, був звільнений у запас у званні сержанта.

У подальшому закінчив найдавніший торговельно-економічний вищий навчальний заклад України – Львівську комерційну академію, у стінах якої познайомився з майбутньою дружиною Зоряною. 2007 р. Бог подарував подружжю первістка Михайла, а за три роки на світ з’явився його братик Іван.

Дмитро захоплювався фотографією, і це хобі перетворилося на його улюблену професію: він працював фотографом на курортах Єгипту, звідки він повернувся на Батьківщину з початком Революції Гідності.

Брав активну участь у діяльності Самооборони Євромайдану. Після анексії Криму добровольцем став до лав батальйону «Дніпро-2». «Де я – там мир» – жартував він. Власне, призвісько «Миротворець», яке стало його позивним, Дмитро отримав після того, як йому вдалося врегулювати конфлікт поблизу міста Червоноармійська, коли під час проведення «референдуму» натовп прихильників так званої "ДНР" спробував заблокувати рух колони його підрозділу. Дмитро, знявши шолом і балаклаву, сміливо вийшов на переговори, і його щирі слова про те, що українські силовики не воюють з мирним населенням, змусили мітингувальників відступити й пропустити колону.

Згодом Дмитро Володимирович уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, обійнявши посаду командира відділення батальйону спецпризначення «Донбас». Після проходження курсу бойової підготовки, одним з перших вирушив у район проведення антитерористичної операції.

Командир підрозділу Семен Семенченко в соціальній мережі «Фейсбук» написав з приводу цієї трагедії: «Миротворець загинув під час бою. Як чоловік. Як солдат… Відважний воїн, свідомий громадянин, надійний друг, світла й чудова людина з добрими ясними очима. Дмитро – професійний фотограф, який полишив свою роботу, але не покликання, й до останнього дня створював фотохроніки життя батальйону «Донбас». Нині його побратими переглядають ці знімки, які Миротворець лишив їм на згадку. Усім їм боляче, адже для бійців він став справжнім другом. Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого. Ми всі поділяємо вашу велику, непоправну втрату. Діти Дмитра можуть пишатися ним. Їхнього батька покликала війна, адже місяці поспіль наша країна палає у вогні. Саме за їхнє й наше вільне й світле майбутнє та майбутнє всіх дітей і бореться «Донбас»…»