Самоленко Володимир Іванович («Вован»)

Самоленко Володимир Іванович

Дата та місце народження: 31 грудня 1968 р., м. Лубни, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 12 лютого 2015 р., с. Логвинове, Бахмутський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець-гранатометник.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ''Донбас''.

Обставини загибелі: Загинув 12 лютого 2015 р. під час проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань в селі Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область). В цьому бою також загинули: солдат Р. Мельничук, солдат А. Камінський, сержант А. Поліщук, солдат І. Турков та сержант В. Панчук, бійці 30 ОМБр: солдат А. Браух, старший солдат М. Сущук, молодший сержант В. Шульга та боєць 79 ОАМБр: старший прапорщик В. Суслик.

Сімейний стан: Залишилась дружина та донька.

Місце поховання: м. Київ, Берковецьке кладовище (фото надгробку:   ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 5, місце 19.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 12/2018 від 22 січня 2018 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки
від Полтави
Дякую за свободу, дуже гірко що ціна зависока. Випадкове знаоймство з героєм в потязі.
Антоніна

Проходив строкову військову службу під Ленінградом, у 1990-х роках служив за контрактом у окремій бригаді з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав в Україні Національної гвардії України.

З травня 2014 р. проходив службу у військовому резерві НГУ на посаді стрільця-гранатометника батальйону спеціального призначення "Донбас". Під час боїв за Іловайськ, рятуючи з-під обстрілу вантажівку з боєприпасами, Володимир дістав осколкове поранення в руку, після лікування повернувся до підрозділу.

Режиссер студии "Вавилон 13" Лора Артюгіна:

"Скромный воин "Вован": "Я готов драться за 15 сантиметров своей земли!"

Есть такие люди. Тихие, спокойные, скромные. Но которые все понимают, всегда подставят плечо, поддержат и успокоят. Владимир с позывным "Вован", в батальоне с призыва на Майдане. Попал в больницу после обстрела в Иловайске. Его глаза излучают доброту и свет, а после общения с ним на душе становилось как-то спокойней. Лишь убеждения фронтовых товарищей заставили его все-таки поехать в больницу. Не хотел. Считал, что повреждение у него легкой тяжести и что нужно оставаться воевать: «Как это так уехать? Там свои!». Мысли об одном - вернуться на фронт, побыстрей закончить войну и чтоб все остались живыми.

- У нас все дружные! Все друг за друга. Один за всех! Все за одного! И до конца! На вопрос «Почему записался в батальон?» без колебаний отвечает: «Пришел защищать свою родину».

Вован сам родом из Полтавской области, по профессии системный администратор, но с военным бэкграундом. Служил в войсках быстрого реагирования под Ленинградом, в девяностых - в Киеве в охране посольств. Как и остальные бойцы, ни в коем случае не считал себя героем. «Мы — военные, мы должны через это пройти». Его душа болела за местных гражданских. О них говорил с особым трепетом:
- Больше всего жаль мирных жителей, что они проходят через это. Страх в глазах, плачут. Удивлялись, почему стреляют по мирным. Наши ни по одному жилому городу не стреляли. Я точно знаю: приказа не было. Они же [те, кто по ту сторону фронта] не считаются ни с чем.
- В Иловайске жесткие бои, но мы практически его взяли. Они гады огрызаются...Не давать им передышки, потому что они укрепляются.
Вопроса «Кто воюет по ту сторону?» ни у кого из бойцов не возникает.
- Очень большая разница в технике. Видите, и мы даже с таким вооружением долбали и будем долбать. Потому что мы за правду, а они за деньги. Если жаренным пахнет, они убегают. Потому что за деньги. Они единственно что — могут отдать местным оружие, зазомбировать, а сами убегают.
Сказал, что парад на День Независимости провел бы без техники, ведь она очень нужна была там, на передовой. Однако на командование не жаловался. Больше мыслей о людях простых, волонтерах...
- Волонтеры приходят толпами. Не знаю, что сказать людям...Забота...Неудобно себя чувствую. Аж слезу прошибает...Спасибо, что очень помогали люди в Артемовске, в Курахово. Их заслуга тоже есть в том, что мы держимся.
Родные в больницу не приезжали. От жены сначала скрывал, но она все равно поняла.
- Вот как женщины все чувствуют?

Мы разговаривали с Вованом в днепропетровской больнице им. Мечникова после событий в Иловайске. Сегодня мы узнали, что он погиб под Дебальцево... Вечная память Герою!"