Вапняр Олександр Васильович («Тигр»)

Вапняр Олександр Васильович

Дата та місце народження: 8 грудня 1977 р., м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 17 вересня 2015 р., с. Старогнатівка, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 17 вересня 2015 р. під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка (Волноваський район Донецька область), в результаті підриву на міні. Разом з Олександром загинув солдат О. Зінченко

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина, донька та син.

Місце поховання: м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 7, ряд 4, місце 42.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Обірвалось життя прекрасної людини, яка завжди допоможе, великий труженник, справжній чоловік. Важко повірити, що Олександра не має з нами, розумом розумієш, але серце не приймає. Ми всі змінилися, ми всі маємо горе в душі. Справжнє, у кожного загинув як не син, чоловік, батько, так друзі чи знайомі. Загинули кращі. Ті, які мали жити. Вічна пам'ять.
Інна. Київ.

Олександр, писав вірші… ось деякі з них:

Задумайся


Чому ви стали всі такими,
Чому продажні як скоти?!
За що ви нас так не злюбили,
ми ж були з вами мов брати..
Завжди стояли брат за брата,
завжди була одна мета,
ми Гітлера разом здолали,
і були рідні як сім'я.
Но тобі ж мало грошей й слави,
тобі потрібна вся земля,
тебе окутали злі чари, що полонили в забуття.
Ти кожен день платиш душманам,
щоб воювали на землі,
щоб нашу Неньку грабували і славу до Кремля несли.
Задумайся доки не пізно,
доки не вмер ти по винні,
що Україною вдавився коли "допомогти" хотів...
14.04.2015

Моя країна

А я живу на Україні, це моя рідная земля.
Там небо чисте і блакитне, там змалечку знаходжусь я.
Тут люди, добрі й не байдужі, і золота у нас земля.
Але одне в країні лихо-це клята Путінська війна.
Він Крим наш хоче приєднати, Донбас у нас силоміць взяти і до Росії все віддати.
Але не зможе він цього утнути, допоки ми одна сім'я.
Допоки гинуть наші хлопці за нашу віру і життя, за нашу неньку Україну
За наш старий козацький дух, за мирне небо над землею ми будем битись й не здамось...
09.01.2015

Последний раз Ты видела мои глаза,
Свой взгляд не отводила слишком долго.
Катилась по щеке Твоей слеза,
Ведь сердце навсегда моё умолкло.
Узнало много радости оно,
В те дни, когда жило Тобою.
И с Твоим сердцем билось за одно,
Согрето нежной лаской и любовью.
Но у всего живого есть предел…
Есть жизни пик, последняя вершина.
Вот так вот, я Тебя оставить не хотел,
Но что поделать, так СУДЬБА решила.
2011 г.