Олександр Василенко народився 25 травня 1982 р. в селі Медвин, Богуславського району, Київської області. Мати, Лідія Василівна, працювала вихователем дитячого садочка, а батько, Василь Михайлович, - механіком-слюсарем. На даний час батьки - пенсіонери. У Олександра залишився старший брат - Михайло.

Дитинство хлопця збігало у селі: відвідував Медвинський дитячий садочок, у 1988- 1999рр. навчався в Медвинській школі По закінченні вступив в НУБиП України (в минулому Таращанський НАУ) здобув спеціальність електрика, отримавши диплом "з відзнакою".

Олександра у квітні 2001 р.призвали до лав Української армії. Службу завершив у листопаді 2002 р.

Молодий, активний, прагнув працювати за фахом з перспективою кар'єрного росту, тому їде підкорювати столицю. У Києві працював на різних підприємствах.

У 2009р. в сім'ї Олександра народилась довгоочікувана донечка Софійка.

Олександр був учасником Революції гідності.

В березні 2014 р. Олександра призвали на перепідготовку в Білоцерківську військову частину. Він підписав контракт та був зарахований в 72-гу механізовану бригаду. В квітні 2014 року потрапив в зону АТО. Служив старшим навідником реактивної артилерійської установки БМ-21 град.

Незламний духом, навіть в оточенні, говорив рідним та друзям, що все гаразд. Про те, як хотілось їсти чи, як доводилось збирати дощову воду в плащ-палатку для пиття, про ноги, які в окопах в воді вище кісточок, - мовчав. Ділитись окрайцем хліба з бойовими побратимами - це святе… Остання, викурена разом цигарка....

Пережив обстріли та пожежу, дивом врятувався, не падав духом і говорив: ,,Ми їм покажемо!"

Олександр дуже радів волонтерській допомозі з рідного села. Найбільше зрадів листу та малюнкам донечки та її словам:,,Ми тебе чекаємо, повертайся!" Відповідав без вагань:,,Я повернусь, як тільки навчимо хлопців, які нас змінять, того, що знаємо ми. Без цих знань їх відразу знищать."

Ніби передчуваючи біду, 16 липня 2014 р. на своїй сторінці в "Фейсбук" написав: "Ты знаеш, так хочется ЖИТЬ!!!"

Не дожив всього чотири дні до ротації.

Чорна кава з пів ложечки цукру, мелодія гуртів "ВВ", "Скорпіонс", прості та зручні речі без пафосу, усмішка, яка не сходить з обличчя, та головне - справедливість - ось його сутність - це він.

Ніхто не залишився байдужим до загибелі Олександра. Щоб провести Героя в останню дорогу, прийшло сила-силенна людей, які вічно його пам'ятатимуть.

Силами медвинської громади та самооборони на честь Олександра Василенка встановлено пам'ятну дошку на будівлі школи.

А в Книзі пам'яті загиблих напишуть такі слова: "Обставини загибелі: Загинув 6 серпня 2014р. від численних осколкових поранень близько 6.30 ранку поблизу села Дякове, Антрацитівського району, Луганської області під час артилерійського обстрілу військами РФ. Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014р., "за особисту мужність і героїзм, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно)".