Мешкав на проспекті Бажана у Дарницькому районі Києва. До 9 класу вчився у київській школі №255. Потім – у ПТУ №16 на столяра-станочника. ПТУ закінчив 1996 року.

Строкову службу служив у Прилуках Чернігівської області у Військово-повітряних силах з червня 1996 по жовтень 1997 року. Займався укладкою парашутів. Отримав звання молодшого сержанта.

Після армії працював на Київському заводі ДСП фірма «Аверс», на Київському деревообробному комбінаті «L-Мастер» столяром-станочником. Перед війною працював на фірмі ДСП «Кронос-Україна» (Kronospan UA).

Відрізнявся загостреним відчуттям справедливості. Був активним майданівцем. Дружина каже, що не одразу вповні поділяла порив Олега, але він заразив своїм насторєм близьких. Вів фототрансляції з Майдану на Фейсбук. Його знали за прізвиськами Дикий, Вредний. Але вредним він не був, а був добрим і самоіронічним. Можливо, задиристим.

Був вболівальником футбольного клубу «Динамо». Як і Діма Боровик з 2 роти охорони, який загинув тієї ж ночі у Червоному Яру.

Востаннє додому подзвонив 19 серпня – дружині Тетяні. Ввечері 21го надіслав Тані СМС, що все добре.

Загинув, заступивши вночі на чергування в охороні танкової позиції від потрапляння практично під ноги танкового снаряду противника. Поранення отримав на самому початку обстрілу, так що не встиг укритися. Отримав важкі поранення в шию, легені, велику крововтрату. Ще півтори години тримався. Помер на операційному столі у шпиталі м. Щастя. Двоє танкістів 24 бригади тоді ж отримали поранення.