Голубєв Сергій Володимирович («Голуб»)

Голубєв Сергій Володимирович

Дата та місце народження: 24 січня 1979 р., м. Рівне.

Дата та місце загибелі: 11 березня 2017 р., с. Березове, Мар'їнський район, Донецька область.

Звання: Сержант.

Посада: Головний сержант взводу.

Підрозділ: 24-й окремий штурмовий батальйон "Айдар" (53-я окрема механізована бригада).

Обставини загибелі: Загинув 11 березня 2017 р. поблизу с. Березове (Мар'їнський район) Донецької області під час відбиття нападу диверсійної групи противника з боку окупованого Докучаєвська на український взводно-опорний пункт. Разом з Сергієм загинув солдат А. Дзерин.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Місце поховання: м. Рівне, кладовище Нове, Алея Героїв (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 9, ряд 10, місце 19.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 60/2017 від 14 березня 2017 року, "за особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного».

Нагороджений відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно).

від Олени Бойко

Віталіна Вітамінка: Приготовила себе тушонку с макаронами... Сижу, вспоминаю себе прошлое. В голове запах школы милиции и картинки с курилки на третьем этаже. Долгие разговоры, непринужденное обучение, мой первый раз полной разборки гранаты... Ты был настоящим воином, учителем... Но мне чего то больше всего вспоминается, как ты говорил, о жене. Что если бы у вас небыло детей, то она была бы рядом, такая вот боевая. А я (зная позицию многих ребят на этот счёт) удивлённо спрашивала : и ты бы не был против? А он удивлялся ещё больше : как можно быть против, чтобы быть рядом с любимым человеком? Ад ведь не здесь, разлука - вот это ад. Буду помнить тебя как человека, который принимал других такими, как есть. Не переделывал то, что невозможно переделать и улучшал то, что было в его силах. О твоих подвигах напишут ребята, а я запомню тебя Человеком. Сергей Голубев, до встречи.

Орест Каракевич: ГЕРОЙ! Так я можу описати тебе. Одним цим словом. Ти був одним з найкращих бійців, ти був Другом. Завжди спокійний, врівноважений. Чуйний до жінки, люблячий батько. Охоронець для побратимів, підтримка для командира. Скільки бойових виходів ми зробили з тобою, скільки успішних ліквідацій ворогів.. Тільки на моїй пам'яті ти зробив достатньо, щоб стати Героєм України. І, як це характерно для нашої держави, не удостоївся жодної нагороди. Та ти йшов не для цього. Справжній син України. Ти отримав поранення, але повернувся до побратимів. Ти захищав і вчив їх. От і сьогодні ти пожертвував життям, але зміг попередити про напад ворога, і тим самим спас решту побратимів від смерті чи полону. Я звертаюсь до Генерального Штабу, Міністерства оборони - ви роздаєте нагороди направо-наліво. Сергії її справді заслужив. Звертаюсь до Президента - Сергій заслужив на нагороду, на звання Героя України. Готовий поручитись за це. І всі, хто знали його, скажуть те ж. Друже, пробач, що мене не було поруч. Пробач, що не зміг виконати, що обіцяв. Пробач, що не лишився з вами. Для мене ти Герой.

Юрий Бутусов: Напишіть як він загинув. Напишіть, що на їхньому взводному опорному пункті залишили лише чотири бійця, інших розтягнули по фронту. Тому вони не могли організувати постійне спостереження замість взводу за усіма загрозливими напрямками. Вночі дивились, але група противника атакувала у день. Він побачив їх, та встиг доповісти про атаку. Це врятувало життя іншим, але не врятувало йому самому. Артилерія? Так не встигне вона так швидко, та й відвели майже все. Танкі теж відвели. Резерв рванув до них, але теж не встигли.Там був потрібен його взвод..." Війна продовжується. Користуючись мирними обмеженнями на фронті, штурмові групи противника шукають вразливі місця у нашій обороні. Противник не обмежується ніякими домовленостями та при нагоді намагається атакувати.

Николай Нагорный: Простились с Антоном и Серегой... Слова и награды это слабое утешение для родных и близких, ребят уже не вернуть... Но говорить нужно, это нужно нам - так мы проявляем уважение и сохраняем память. Мы все, и те кто с оружием в руках и те кто помогает по мере сил, в это тяжелое для Украины время знаем на что шли, и все равно гибель бойца каждый раз это трагедия. И пусть будут прокляты те кто использует такое для каких угодно политических манипуляций либо кричат на кухне о безсмысленности жертв. Только мы сами можем наполнить смыслом свою жизнь, только от нас зависит как мы относимся к крови героев. Этой кровью пишутся уставы, и если мы будем вдохновлятся подвигами и работать над ошибками то каждая капля даст нам силы и на последний рывок и на победу. Многие звонят.... и не знают что сказать, а я не знаю что им ответить - да... правда... пока без подробностей... нет... кто сказал?... им то откуда знать... В данном случае у ребят небыло шансов - эти два дня мы рыли носом изучая следы и востанавливали посекундно события. Имея численное преимущество в разы, практически идеально спланировав нападение с целью захвата в плен и уничтожения опорного пункта, благодаря действиям наших ребят, противник жестко обломался... Расстреливая в упор, закидывая гранатами - так и не смогли, до подхода наших, потушить пулемет... Бежали, олени, теряя части аммуниции, роняя магазины и БК... Жаль нельзя, пока, много подробностей (ибо одних только колец от гранат с колорадскими ленточками хватает для белого каления и осознания, что с идейными врагами договариваться о чем либо безполезно... Только уничтожать....) но и этого должно хватить, что бы задуматься - случись такое, как бы кто себя повел? Смерть в бою... Заветная мечта настоящих Мужчин и самый мрачный кошмар для их Женщин.... Родных.... Близких... Очень тяжело, состояние опустошенности... Сергей "Голуб" и Антон "Пикассо" - ценой своих жизней вы спасли многих. Простите нас, живых, и спите спокойно Братишки.... Слава Героям! Слава Героям! Слава Героям!